"Україна поставить Росію на місце", — Яременко

Чи повернеться Україна до зернової угоди на умовах Росії та з чим пов'язані заяви турецького лідера Реджепа Ердогана в плані "виконати умови Росії" — в інтерв'ю Новини.LIVE пояснив український політик та дипломат Богдан Яременко.

Недавня зустріч країн G-20 так і не назвала війну Росії в Україні війною і загалом не засудили вторгнення. Чому? 

— G-20 — це економічне об'єднання країн без урахування цивілізаційних рамок і їхньої демократичності. Натомість існують інші об'єднання, як "велика сімка". Ось там зібрані найбільші демократії світу.

А до G-20 входить Росія, Китай та інші країни, які географічно розташовані далеко від України. Загалом це об'єднання різношерстне, дуже різні країни із дуже різним уявленням про політику, про те, що добре, а що погано. І звичайно, що із протилежними інтересами. Враховуючи все це, важко очікувати єдності у політичних оцінках. 

Хоча 10 років війни Росії в Україні, а особливо останні півтора року варварської фази, мали бути би достанім фактом навіть для віддалених країн, щоб вони назвали речі своїми іменами. Проте багато країн намагаються економічно скористатися війною. Наприклад, купують за дешево енергоресурси, отримують доступ до військових технологій. 

Тому те, що G-20 не засудила війну Росії в Україні — було досить очікуваним. Нічого несподіваного у їхніх підсумкових документах немає.

Світ хоч колись назве війну Росії проти України війною? Що має такого статися, аби цей факт був визнаний?

— Не варто наївно сподіватися, що колись настане та мить, коли всі будуть розуміти ситуацію так, як розуміємо ми. Перемога, закінчення війни — про це ми говоримо із нашими союзниками. Не варто очікувати від віддалених від нас країн радикальних змін в риториці та швидкого перелаштування.

Ця війна починає торкатися всіх, але не варто навіть ставити собі за мету, що весь світ буде єдиний в оцінці, що відбувається. Проте нам слід працювати із іншими країнами над зміною ставлення.

Дивно інколи чути від великих країн їхнє нерозуміння анексії Криму. Здавалося б, освічені люди, і мали би розуміти такі важливі речі.

— Декларативно всі великі країни, як от Індія і Китай, говорять про територіальну цілістність України і сталий мир. Тому проблему перебільшувати не варто.

Але в той же час кожна країна має свою історію, свою історій відносин із нашими партнерами. Наприклад, в тій же Африці такі країни як США та Велика Британія сприймаються як держави, що мали стосунок до досить прикрих, драматичних та трагічних ситуацій. Работоргівля, колонізація... І на це є історичні підстави. На цих моментах добре грає російська пропаганда.

Інколи Україну сприймають через призму сприйняття наших друзів. Таке теж є і нам цього не уникнути. Десь і нам хочеться, щоби нас асоціювали із західними країнами, ми ж хочемо вступити в ЄС, НАТО. І пропаганда це викривляє.

До речі, в Україні теж не багато знають історію прикордонних конфліктів та їх виникнення, наприклад, поміж Пакистаном та Індією. Або що там відбувається в Тибеті. Якщо хочеш, щоб тебе знали — треба йти і пояснювати.

З початком війни Україна почала дипломатичну роботу в Африці, Південній Америці. Вистачить ресурсу на таку масштабну роботу?

— Звичайно, мізки у нас є. Але найголовніше — у нас є усвідомлення своєї правоти, це дуже сильний ресурс, який мотивує до роботи. Це і політики, і звичайні громадяни. Але в таких питаннях слід бути прагматичними.

Наприклад, голоси країн глобального півдня важливі в ООН. Нам потрібно, аби Росію засуджували, бо від цього залежить наша майбутня здатність покарати її в судах. 

Цього тижня знову заговорили за перемовини між Україною та Росією. Що це означає? 

— Для України це повне відновлення територіальної цілісності і це позиція переважної більшості українців.

Відстоювати правду зі зброєю в руках і ми будемо йти до кінця, поки свого не діб'ємось. А інші підлаштуються, нікуди не подінуться. 

Чи планується зустріч поміж Зеленським та Байденом на Генасамблеї ООН?

— Я не знаю, проте всі зустрічі на таких заходах, як Генасамблея ООН — досить складні. Є багато технічних причин, що можуть стати на перешкоді. При всій бажаності зустрічі на найвищому політичному рівні, у нас немає дефіциту політичного діалогу зі США. Все відбувається рівно так, як нам потрібно.

Ми здатні доносити нашу позицію і у переважній більшості у принципових питаннях вона сприймається позитивно. 

Програми Зеленського дуже насичені різними зустрічами. Оскільки він є дуже популярним лідером у світі, слід тримати баланс поміж тими, хто загалом хотів би постояти у проміннях слави президента і тими, хто потрібен українському президенту для досягнення результатів нашої країни. 

Однак зважаймо, що в ООН кожен голос країни — це голос "за" або "проти". Відтак працювати треба з усіма. 

Минулого тижня дружина вірменського прем'єра вперше приїхала до України. Пашинян змінює позиції?

— В ході конфлікту навколо Нагірного Карабаху Вірменія, намагаючись утримати окуповану азербайджанську територію, зрозуміла, що покластися на росіян не можна.

Питання навіть не в тому, чи будуть росіяни виконувати союзницькі зобовʼязання, а в тому — коли вони тебе зрадять. Вірменія почувається зрадженою, хоча до її політики питань більш, ніж достатньо.

Наразі країна перебуває у певній політичній пастці. З одного боку, більше 30 років питання Нагорного Карабаху є питанням номер один як для внутрішньої, так і зовнішньої політики.

Політик, який скаже, що дану територію треба повернути Азербайджану і почати вибудовувати із ними якісь відносини, очевидно, не матиме політичних перспектив у Вірменії. Така суспільна думка країни.

Водночас спроби утримання Вірменією Нагірного Карабаху завжди були повʼязані із військовим союзництвом із Росією. За задумом вірмен, Росія мала би гарантувати це, а взамін вірмени торгували суверенітетом, дозволили військову присутність РФ, віддали росіянам основні галузі економіки та промисловості, енергетику, звʼязок.

Загалом фактично все, що дає прибуток. І ось сьогодні Вірменія зрозуміла все, що треба було зрозуміти про Росію: це була помилкова ставка і неправильна політика.

Відтак у Пашиняна прикра ситуація. Він бачить, що Вірменія не зможе втримати Нагорний Карабах, союзників у них практично немає, тому треба шукати нові способи позиціонування. Через союзницькі відносини із Росією, Вірменія не може давати реальні оцінки війни Росії в Україні.

Тому приїзд дружини Пашиняна Анни Акопян до України — це перші спроби Вірменії з точки зору реакції України, адже відносини між обома країнами дуже складні. Навіть негативні.

Пашинян намагається знайти простір для геополітичних маневрів своєї країни, вихід із глухого кута, в який потрапила Вірменія. Хочеться, аби вони знайшли його і позбулися гирь на руках і ногах як дружба і союзництво із Росією.

У нас немає зла на вірменів, і як тільки вони знайдуть вихід із своєї ситуації, Україна досить швидко розвернеться в їхній бік. За нами не стане. Але це віддалене майбутнє.

Ердоган заявив, що світ має виконати певні умови Росії у питанні відновлення зернової угоди. В Україні такі заяви сприймаються як зрада.

— В Ердогана більш складна позиція. Зокрема, він каже, що не бачить перспектив найближчим часом в урегулюванні війни між Україною та Росією.

Щодо заяв по зерновій угоді, то це традиційна риса турецької політики. Вона полягає у перспективі отримання економічних девідендів, а не підтримання якигось принципів. Не маючи можливості допомогти у великому питанні, Туреччина намагається "зігрітися". Тобто щось отримати або заробити в економічному плані від зернової ініціативи.

Як послаблення умов, які висувають росіяни, маємо зняття санкцій, підключення до "свіфту" російські банки, що беруть участь в цій ініціативі. Для України це негативний розвиток подій, відтак Київ не вітає подібні ідеї та кроки. 

Ми знаємо, що за одними російськими передумовами йдуть наступні. Це безкінечний процес. Росію треба навчити умовам, коли вона не бачитиме перспектив для себе і заганяти в рамки права. На жаль, це коштує нам багато життів.

Але якщо Росія розуміє лише силу, то силою ми і забезпечимо безпеку проходу зернових караванів. Це цілком можливо.

Ще пів року тому ми говорили про повну військову домінацію Росії у Чорному морі, проте вже зараз ЗСУ знайшли практичні військові рішення, атакуючи Росію в її ж портах та військових базах.