Як закінчували диктатори: уроки історії для путіна і лукашенка

Три тижні триває російсько-українська війна, яку 24 лютого розв'язав режим володимира путіна. Активну підтримку агресивним діям кремля надає самопроголошений президент Білорусі олександр лукашенко. Також віднедавна з Сирії до України почали прибувати найманці Башара Асада - ще однієї маріонетки москви.

Якщо заглянути в підручники з історії, не важко з'ясувати, що життєвий шлях диктаторів закінчувався здебільшого сумно. Особливо сумною була доля тих "вождів", які розпочинали загарбницькі війни.

Новинам.LIVE невідомо, чи знають про це путін, лукашенко та інші поки що живі "фюрери". На всякий випадок нагадаємо, якими були останні митті життя їхніх попередників.

Адольф Гітлер

Про смерть очільника "тисячолітнього Рейху" не будемо багато розповідати - вона всім відома.

Після початку штурму Берліна Гітлер майже не покидав бункер, звідки продовжував віддавати накази про оборону міста. За день до смерті він одружився зі своєю коханкою Євою Браун і склав заповіт.

Є дві версії, як диктатор покінчив з собою. Згідно з першою - 30 квітня 1945 року Гітлер і Браун зачинилися в кімнаті, після чого вистрелили з револьверів один в одного. Друга версія, яку історики вважають більш достовірною, розповідає, що фюрер і його коханка отруїлися ціанистим калієм.

Тіла загиблих есесівці загорнули у ковдри, винесли в сад, облили бензином і підпалили. Тіла горіли погано, через що напівспалені трупи довелося закопати. Пізніше їх знайшли солдати Червоної армії, кремували, а прах розвіяли над Ельбою.

Беніто Муссоліні

Життя італійського дуче обірвалося за два дні до самогубства "німецького друга".

Муссоліні намагався перебратись до нацистської Німеччини після того, як впав його режим. Наприкінці квітня 1945 року він приїхав до провінції Комо на півночі Італії. У ці дні прикордонна охорона вже перейшла на бік комуністичних партизанських загонів. Дуче спробував пройти кордон, переодягнувшись у нацистську форму. Однак колона нацистів, з якою він рухався, була зупинена партизанами. Його впізнали і заарештували.

Через два дні після затримання, 28 квітня, Муссоліні, його коханку Кларетту Петаччі та ще 16 осіб супроводу стратили. Тіла розстріляних привезли в Мілан, де вивісили на головній площі міста. Згодом тіло Муссоліні перевезли до Предаппіо і поховали у родинній каплиці.

Ніколае Чаушеску

Після падіння Берлінської стіни у країнах соцтабору настав період історичних змін. На зміну комуністичним режимам почали приходили політсили демократичного толку. У Румунії, де правив "геній Карпат" Ніколае Чаушеску, крах старого режиму був особливо драматичним.

16 грудня 1989 року в місті Тімішоара розпочалися масові протести, які поширилися на всю країну. Румунські спецслужби застосували проти мітингувальників вогнепальну зброю. Загинули десятки людей.

Демонстрації не справили на президента належного враження і він відправився з робочою поїдкою в Іран. Однак вже через два дні йому довелося терміново повернутись на батьківщину, де протести набирали обертів.

21 грудня Компартія організувала в Бухаресті багатотисячний мітинг, на якому виступив Чаушеску. Втім, люди не стали слухати його і почали викрикувати "Геть комунізм!", "Геть Чаушеску!". На наступний день у країні почала сипатися владна вертикаль: міністр оборони Василе Міля застрелився, армія і правоохоронці перейшли на сторону народу, а президенту разом з дружиною Оленою довелося гелікоптером втікати з охопленого протестами Бухареста.

На вертольоті, а потім автомобілем подружжя дісталося до міста Тирговіште, де їх заарештувала воєнна поліція. Два дні вони перебували під арештом. Подружжю висунули звинувачення за чотирма статтями: геноцид, руйнування національної економіки, застосування зброї проти протестуючих, руйнування державних інституцій. 25 грудня трибунал засудив їх до страти. Того ж дня Чаушеску і його дружину розстріляли на території військової частини, перед стіною солдатської вбиральні.

Слободан Мілошевич

Лідеру сербських комуністів так не хотілося допустити розпаду Югославії, що він не зупинявся ні перед чим. Мілошевич - автор кривавих бойових дій у Хорватії, Боснії і Косово. Чи не найбільшим його злочином був розстріл близько 8 тисяч боснійських мусульман у місті Сребрениця влітку 1995 року.

У 2000 році Мілошевич програв президентські вибори в Сербії, після чого, за згодою нової влади, його таємно передали Міжнародному трибуналу в Гаазі. Розпочався судовий процес. У зв'язку з погіршенням стану здоров'я підсудного розгляд обвинувачень неодноразово відкладали.

Мілошевич просив вивести його на лікування в москву, але отримував відмову. Не дочекавшись вироку, він помер від серцевого нападу у в'язниці Гааги. Це сталося 11 березня 2006 року.

Муаммар Каддафі

Лідер "зеленої революції" (військового перевороту) безперервно правив Лівією довгих 42 роки. Своєю епатажністю Каддафі вражав весь світ. В його охороні служили виключно жінки. У закордонні поїздки він возив бедуїнський намет, з якого майже не виходив. Своєму народу він велів жити за постулатами написаної ним "Зеленої книги", суть якої зводилась до суміші соціалізму, ісламу і націоналізму.

У лютому 2011 року в Лівії спалахнули антиурядові протести, які поступово переросли у громадянську війну. За кілька місяців жертвами протистоянь стали тисячі людей. Опозиційні сили успішно просувалися до столиці.

На початку жовтня Каддафі разом з синами і соратниками перебрався з Тріполі у місто Сирт. А вже 20 жовтня він потрапив до рук повстанців. Від отриманих під час захоплення поранень "вождь" помер.

Кажуть, смерть Каддафі справила сильне враження на путіна, що змусило його втрутитися у ситуацію в Сирії задля порятунку Асада. За даними американських чиновників, російський "фюрер" тричі передивлявся відеозапис із загибеллю Каддафі.

Подібних історій про крах диктаторів можна навести десятки, якщо не сотні. Та навіть цих прикладів достатньо для розуміння, яке майбутнє чекає на путіна і його поплічників.