Дискусія точилась навколо української мови та Криму, – один із розробників Конституції екссуддя Шишкін

Процес написання головного документу країни – Конституції – тривав 5 років, а прийняли її насправді не за одну ніч – як часто говориться в Україні.

Через які положення точилася найбільша дискусія і чи намагалася Росія втрутитися в процес прийняття основного документу країни – в інтерв’ю Новини.LIVE розповів один із розробників Конституції України та суддя Конституційного Суду у відставці Віктор Шишкін.

– Рівно 25 років тому прийняли головний документ держави – Конституцію України. В чому полягала найбільша складність процесу?

– Конституція – свідоцтво про народження держави. Писати її почали ще з 1991 року. Вже через рік оприлюднили перший проект, але загалом документ прийняли вже у другому парламенті – 1996 року.

Основний тягар взяв на себе Вадим Гетьман (український економіст та фінансист. – ред), який і створив остаточну робочу групу. Свою роботу вона завершила 1 травня 1996 року. Фактично в тому ж вигляді конституційний проект було прийнято як Конституцію з деякими додатковими змінами.

Попри те, що ми мали роботу над конституційними проектами більше 300 років, якщо врахувати першу конституцію Пилипа Орлика 1710-го року, це був перший документ незалежної української держави. Доти (мається на увазі до розпаду СРСР 1991 року. – ред) ми не були суверенною державою. Проект 96-го року є новонародженим проектом української суверенної держави.

Ще одна помилка, яку часто допускають журналісти, мовляв, Конституцію прийняли за одну ніч. Або ж що не було обговорення проекту. Це явно спекуляція, бо при обговоренні першого проекту надійшло майже 10 тисяч зауважень і пропозицій. Так само, але вже у політичних колах, обговорювали й другий проект.

Вже до ночі з 27 на 28 червня за попередні два тижні проголосували за 40 статей. А це майже чверть Конституції. Так, вони не викликали політичного або ідеологічного протистояння, проте це одна із пропагандистських помилок, щоб дискредитувати як процес прийняття, так і саму Конституцію.

– Скільки часу загалом тривав процес прийняття документу?

– Не менше 2-3 тижнів. Але от американську конституцію прийняли одним голосуванням за 5 хвилин. У них не було конфліктних політичних ситуацій, як у нас, наприклад. Тобто їм можна, їх не критикують, а нас критикують, що нібито за одну ніч. А те, що над цим текстом загалом працювали 5 років – про це не говорять.

– По яким положенням Конституції йшла найбільша дискусія?

– Мова, 10-та стаття, і питання власності. Останнє розписано у двох розділах – що таке власність і власність в контексті прав людини. Ці питання були найбільш важливі.

Далі йшли символи України, земля (13-14-та статті) і Крим.

На початку 1991 року було вирішено питання про утворення автономної республіки Крим. При цього заперечувала Народна рада, як перша антикомуністична парламентська опозиція і навіть наш комітет, по суті, правової політики.

Однак за наполяганням Кравчука парламент все ж таки прийняв рішення про внесення змін до Конституції УРСР, де з’явилася Кримська автономна радянська соціалістична республіка в складі УРСР.

Вперше парламент проголосував всупереч рішенню комітету. От ця ідея з кримською автономією йшла аж до 1996 року. Це була поступка за положення про мову і власність.

– Тобто питання української мови вже у 90-ті викликали суперечки поміж політиками?

– У нас є багато колонізаторів ще з часів Російської імперії. Далі додалась імперська політика Радянського Союзу. Російська імперія не може існувати без України, через це вони так мучаться. Без нас вони не є імперією. Коли Петро І проголосив імперію? Після того, як Україна була повністю поглинута Москвою – у 1721 році. А доти ж вона називалася Московська держава.

А для того, щоб сказати, що це єдиний етнос – треба було ліквідувати ще й українську мову. Війна з нацією починається із війни з мовою.

Наші політики у 96-му році хотіли, щоб у нас була двомовність, наводячи приклади Канади, Швейцарії. Хоча це не етично по відношенню до нашої історичної мови як етносу.

Тому йшла війна за мову, за 10-ту статтю. Хоча українська мова як державна, була визначена не нашою конституцією. Це сталося ще із прийняттям закону 1989 року на останньому засіданні комуністичного парламенту.

Ще тоді українська мова була закладена як єдина державна мова. Рада міністрів навіть затвердила 5-річний план переходу всієї України на українську мову. Той же Луганськ і Донецьк мали говорити українською ще у 1996 році.

Але всі ці імперці тоді мовчали, бо таке допускала Москва. Це вже у 90-х вони розпустили пір’я павліна і розпускають досі.

– Виходить, що навіть відносно демократичний уряд 96-го року в Росії вже втручався у питання української мови?

– Демократиний уряд у Московії – це тільки для росіян. Ніякий уряд Росії не буде демократичним по відношенню до України. Є таке прислів’я: російський демократ закінчується на останній станції при перетині україно-російського кордону по маршруту Київ-Москва.

Демократ Єльцин, який приїжджав до України після проголошення незалежності разом із Собчаком… Вони вели себе як імперці. Хоча Собчака я вважав більшим демократом, ніж Єльцина. Але навіть він висловлював по відношенню до України імперську позицію.

Так що забудьте про демократичну Росію щодо України. Вона одна – імперська, незалежно від кланів, які приходять там до влади.

– Захід втручався в процес написання Конституції? Франція, Німеччина, США, Великобританія?

– Ніхто не втручався. Нам намагалися допомогти організаціями національно-демократичного спрямування. В тому числі й українська діаспора. Але це не було втручання. А що вони могли нам радити, коли в основі нашої Конституції лежить конституція Пилипа Орлика!

Такого втручання, як я спостерігаю в останні 10 років, як от з допомогою Міжнародного валютного фонду, який наполягає на прийнятті різних законів… 

Та й Москва напряму не втручалася, а робила це через закинуту колону, яка працювала на неї, і сьогодні працює як мінімум у трьох фракціях.

Навіть говорили, що от "ми вам просто пропонуємо, але не сприймайте ці речі, як втручання".

– Кожен президент, який приходить до влади в Україні, намагається по-своєму змінити Конституцію. Навіщо?

– Всі вони, незалежно від віку, – совки. Їхню ментальність виховала радянська система, незалежно від того, ким вони були у 90-му році – комуністами чи ходили в дитячий садок, як команда Зеленського. Бо у тому дитячому садку їх виховували як піонерів.

– В чому полягає совковість навіть молодих українських політиків?

– Кожен начальник корчить із себе бога. А у випадку із президентством вважає, що під нього має бути написана ще й Конституція. Як не дивно, але таких серйозних закидів не можна зробити хіба що Кравчуку, хоч він походить із комуністичної системи. Кучма – стовідсотково. Він не бачив іншої конституції, в якій би він не був царем.

Ющенко був більш поблажливим, хоч він її не дотримувався.

Янукович теж не хотів жити із конституцією 2004 року, бо вони зробили Україну парламентською республікою. Янукович хотів бути президентом у президентській республіці, як і Кучма. Так само вчиняв Порошенко, а тепер ще й Зеленський.